Місія Катерини в Америці. Яка вона?

Навіщо емігрантам читати українські книжки?

Чому діаспорі так важливо єднатися між собою і берегти свою мову, свої традиції, пам’ять свого роду?

На ці питання ми можемо шукати філософські відповіді у класиків – про коріння, яке варто берегти і пам’ятати, про майбутнє, якого не мають ті, хто забув своє минуле. Але на ці питання можна відповісти і з погляду того, як ми популяризуємо українську культуру та літературу в світі.

По-перше, куди б ми не їхали, ми беремо з собою себе. Ми не можемо переїхати в іншу країну і навідріз залишити на батьківщині свою національність, свою мову, віру. Ми забираємо з собою свою ідентичність, щоб не втратити ту часточку себе, з якої починаємось. Саме цю неповторну часточку ми передаємо наступним поколінням – і це ніби невидима нитка, яка пов’язує нас усіх. Та помилково було  б вважати, що передаючи з покоління в покоління українське слово, ми передаємо якийсь раритет, який цінний тільки тим, що старий і давній.

Коли ми бережемо свою мову і культуру за кордоном, ми привносимо у світову культуру нові цінності, ми демонструємо світові найкраще, що маємо, ми розвиваємо і поширюємо передане нам у спадок предками. Ми здійснюємо експансію української культури, яка так важлива для створення позитивного іміджу України в світі. Тільки у Сполучених Штатах Америки проживає близько мільйона українців. І від нас усіх залежить, як сприймають Україну.

А ще саме ми часто стаємо рушієм у розвитку української літератури в самій Україні. Адже ще якесь десятиліття тому, коли видавництво українських книжок переживало стадію занепаду, саме діаспора сприяла розвитку української літератури – як попитом, так і фінансуванням видавництва книжок. Ці книги складали конкуренцію російськомовним виданням і не дозволяли їм витіснити україномовну книжку з України, у час коли держава не приділяла цьому питанню важливої уваги. Таким чином, зберігаючи попит на українські книги, ми не тільки зберігаємо Україну в собі, ми зберігаємо і Україну в Україні.

Тож коли ми читаємо українську книгу, ми не тільки збагачуємо світогляд, ми підтримуємо свою Батьківщину, на якій би відстані від неї ми не перебували… І це не пафосні слова. Нині українці, на жаль, на сумному досвіді переконались, якою є важливою мова. За кордоном нас вирізняють з-поміж слов’янських народів саме за мовою. Наша рідна мова – це визначення для нас хто ми, на якому ми боці – світла чи темряви, війни чи миру. Якщо ми поважаємо самі себе, не цураємось своєї мови, передаємо її дітям як цінний скарб – нас поважають інші народи, інші країни.

Українська книга несе нашу національну ідею. А без неї – ми потроху перестаємо бути українцями.