Листи в Україну

Андрухович, відоміший зараз як есеїст та романіст, також є блискучим поетом. У одному з есеїв пише так: «Моя тодішня концепція вірша передбачала фонетичну ефектність, рок-н-рольну гостроту ритмічної структури, багатство, точність і — головне — цілковиту іновативність і несподіваність рими, драстичну й рідко вживану лексику, що в ній архаїка сусідувала б зі сленґом, а ейфорійна піднесеність — із межовою обсценністю… Так і поет у вірші — він мусить добирати єдино можливі слова, інтонації, ритмічні структури…» Також пише, що це не могло не породити культу мови. І це не могло тривати довго. «Кінець тієї епохи можна добачити десь у середині 90-их років. Упродовж цього другого п’ятиліття я жодного вірша вже не написав. У грудні 1990 року я дописав останній рядок останнього циклу “Індія” і зрозумів, що мій жарт (залишатися поетом після тридцяти є принаймні кумедно) сам пожартував наді мною». До вашої уваги — добірка віршів Андруховича із книги вибраних текстів «Листи в Україну», опублікованої видавництвом «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА».