Червона сукня моєї тітки

«У скрутні дні вона дивиться чорно-білі французькі стрічки по ТБ, у файні - запускає повітряних зміїв». «Вона вірить у любов до своєї справи, бесідує про поезії Ліни Костенко зі студентами, їздить на ровері парком, густим від дитячого сміху, плаває серед фіолетово-жовтих смугастих риб, виполює бур’ян, що дратує пудрові троянди в саду». А ще вона вдягає червону сукню і поводиться так, ніби завтра не існує. Для неї це справді так. Тому вона насолоджується красою світу і проживає кожну мить відважно і яскраво, у творчості, любові й радості. Її останні дні — безцінний урок для тих, хто залишається. За словами Таіс Золотковської, «цей текст, додумана біографія», прийшов до неї сам собою, коли від раку молочної залози померла Аня Сільвер, його головна героїня. Попри трагічність ситуації, що лягла в її основу, ця вишукано й водночас зворушливо ілюстрована поезія у прозі — не про мужність у боротьбі зі смертельною недугою (хоча і про це теж), а про красу та жіночність, здатність проживати кожну мить яскраво й творчо, з любов’ю і радістю.