«Дідух до хати – біда із хати»

Різдво – свято християнське. У цей день у всьому світі віншують народження Ісуса Христа. Та святкують його не тільки віряни, адже після служби родини збираються на святу вечерю, а саме свято оповите силою-силенною традицій, народних обрядів, сімейного тепла. Про один із символів Різдва поговоримо з вами детальніше.

Звертали увагу на наш логотип? Що бачите? У ці святкові передріздвяні дні розкажемо вам що там заховане і чому.

А логотипом нашим, чи то символом книгарні, ми обрали Дідух. Він же дідо, він же дідочок, він же сніп-рай, він же король, він же коляда, він же колядник. Слово «дідух» зі старослов’янської перекладається як «дух предків». Тобто дідух – то символ дідів, родинної пам’яті, родових традицій.

Дідух, грубо кажучи, – то прадавня українська версія новорічної ялинки. Але це – дуже примітивне пояснення, бо культура України така багата, що про сенси кожного символу можна розповідати довго.

Дідух – такий же символ українського Святвечора, як кутя (яка, до речі, теж готувалися з пшеничного зерна, символізуючи родючість та урожай), свята вечеря з 12 страв, ворожіння, колядки, в яких він часто згадувався:

Пахне світлиця медом і сіном,

Рветься назовні з печі вогонь,

Батько заходить в хату із дідухом

І на покуті ставить його.

На відміну від ялинки – яку зрубав у лісі і приніс додому до свят – дідух сам по собі має довгу і цікаву історію, сповнену символізмами. Дідуха виготовляли з останнього снопа на полі – з вівса, жита, пшениці, льону. Зерно уособлює образ бога, який помирає і воскресає разом зі зміною циклів природи. У різдвяного снопа є «ноги»: вони символізують підземний світ. Дідух складається з пучків, у кожному з яких по сім колосків: вони символізують світ людей – сім поколінь, сім днів тижня, сім планет. Зернятка у колосках – це верхній світ. Дідуха на полі урочисто підв’язували червоною стрічкою і почесно несли додому.

Заносити дідуха до хати після появи першої зірки у Святвечір мав чоловік.
Він застеляв підлогу соломою, під стіл і на стіл клав сіно, діти розтрушували солому по всій хаті, квокаючи, мукаючи, мекаючи, бекаючи, аби  водилася худоба на наступний рік. На стіл ґазди клали часник – аби відігнати злих духів, а біля входу ставили сокиру – щоб не боятися ворогів. Дідух же був оберегом, який захищав від злих духів, був запорукою злагоди у родині. Його прикрашали стрічками, сухими квітами, ягодами калини.

Дідухом до хати на Різдво ніби запрошували померлих родичів. Це – своєрідне дерево роду, яке наділялось магічними властивостями: об’єднувати всю родину – від пращурів до нині сущих.

Дідух також символізував надію на новий урожай, добробут, багатство. Після різдвяних свят дідуха обмолочували, а солому, що залишалася, спалювали на дорозі. Це був обряд про завершення зими і відповідно початок польових робіт. А ще вважалося, що так духи предків, які приходили на різдвяні гостини, могли безперешкодно повернутися на небо.

Є біблійна історія про, як у конюшні народився Ісус, було холодно – і Йосип затулив снопом шпарину в стіні,  від чого стало тепліше. Це християнська версія походження дідуха, хоча і вважається він ще язичницьким символом.

Тож дідух – це не просто автентичний символ Різдва, це така складова української культури, яку ні в якому разі не можна забувати і варто тільки відроджувати – де б ти не був. Як і слово. Пісню. Україну. Це все – наші обереги з дідів-прадідів.

Дідух – дерево роду – саме тому був обраний символом книгарні РІД, ідея якої в тому, аби берегти, примножувати і передавати з покоління в покоління українську мову, традиції, літературу. Дідух на логотипі несе місію об’єднання українців, в яких би просторових та часових просторах рід не перебував. Бережемо. Примножуємо. Шануємо своє і своїх.

Тож зі святом вас, рідні наші!

Нехай у серцях завжди живуть віра, надія і любов!

Хай здійснюються заповітні бажання – і загальні українські, і особисті, сокровенні!

Хай панує злагода у ваших домівках, а наші книги додають їм затишку та тепла!